Взагалі я мав би звикнути, але якось не виходить. От не вийшло в мами з чоловіком, а у мене з батьком (вітчимом). Сварки і лайню я чую із самого свого народження, не було і тиждня без цього. Пишу це у стані апатії. Люди, якщо ви спілкуєтесь зі мною та помічаєте деякий неадекват, не дивуйтесь - все через те, що все своє життя я живу у дурдомі, нерви завжди напружені, як далі не знаю. За весь цей час дах у мене вже мабуть поїхав. Я попереджав.
Робіть добро, будьте щирими, не лайтесь, домовляйтесь і все у всіх буде ґаразд!!! чого й собі бажаю. Якщо колись матиму сім'ю, ніколи не допущу лайки і непорозуміння. У цьому я сам собі заприсягся. От так, пишу сюди бо нікому вимовитись та поскаржитись. Так, я не в собі, вже не звикати.